ВСЕ БЛИЖЧЕ СВІТЛЕ СВЯТО ВОСКРЕСІННЯ

    Тягнулися сім днів Посту, але нарешті пройшлов і Вербний тиждень. У Вербну суботу і брали якомога більше вербного гілля, щоб наступного дня, у Вербну неділю, посвятити його.Свяченою вербою били одне одного, аби були здоровими. При цьому казали: "Не я б'ю, верба б'є, не вмирай, дожидай, через тиждень Великдень, ось недалечко червоне яєчко."

      Ось і страстний тиждень. Інколи його називали Білим тижнем. Серед останніх днів посту ососбливо вирізнявся Чистий четвер. До нього прибрали в хаті, а в цей день удосвіта всі мали скупатися, щоб не хворіти.  Часто обмивалися у воді, де запалювали гілочки верби. за народними повір'ями, у Чистий четвер ворон до схід сонця носить своїх пташенят до річки купатися. Хто скупається раніше цих пташенят, той цілий рік не знатиме проблем зі здоров'ям. Також у цей день годилося підстригати дітей, аби не боліла голова.

     Більшість господинь починала пекти паски саме в Чистий четвер (інколи в п'ятницю або суботу, де як заведено).

      Старстна п'ятниця, день коли розіп'яли Ісуса, вимагала ососбливої зібраності, особливого відддання релігії. У Галичині панувала навидана тиша в цей день. Усі дзвони замовкали, замість них дзвонар стукав по дошці, сповіщаючи селян про службу.

      Після сповіді говіли. Зазвичай селяни не їли до того, як у церкві виносили плащаницю з вівтаря на середину (а це вже було після обіду) . Та й повертаючись додому, їли дуже мало: щоб тільки якось підтримати організм. Багато хто взагалі не їв із Страстної п'ятниці до Великодня. У цей день треба було молитися, зосередитися на вірі, не можна було прясти, шити, дрова рубати та ще багато чого робити. А ось пекти паски гріхом не вважалося, хоча багато господинь пекли їх все таки в інший день.

      У п'ятницю з церкви приносили страстну свічку, намагалися будь-що донести її, не згасити. Страстна свічка мала велику силу і могла допомогти у скрутному становищі. Вважалося, її треба мати в хаті на випадок якогось нещастя. Вона годилася і при грозі, і при хворобі (тоді її запалювали перед образами).

         У суботу дехто допікав паски, а в основному робили крашанки, писанки. Ще й досі на писанках зберігаються геометричні орнаменти, що прийшли зі старих дохристиянських часів.

      У суботу ввечері селяни зі святковим настроєм, сповнені передчуття справжнього дива, поспішали до церкви. Треба було вистояти всю службу до ранку. А якщо хто й не йшов (діти та хворі старі люди), то намагався не лягати спати, або в крайньому разі притулитися до чогось - цієї ночі не слід було розкладати ліжок. Крім того, у хаті всю ніч мало горіти світло. Старі люди казали, що це необхідно, "бо янголи над селом літають". До церкви несли святити паски, крашанки, сало сіль, пшоно та багато іншого. навіть порося з хроном. Обов'язково несли найбільшу паску з хрестом, яка потім стоятиме на столі до кінця Великодня. На цьому столі мала також стояти миска з крашанками. Причому крашанки лежали у траві.

     Цей секрет був відомий усім селянам. У миску заздалегідь клали землю й сіяли пшенічні зерна, які досить швидко проростали, і через певний час миска була вкрита травицею, куди і клали крашанки. У деяких регіонах у таку миску клали не всі яєчка, а стільки, скільки в хаті померло рідні. Тож це була своєрідна могилка, так символічно всі члени родини могли побуватина Великодні.

      Проте до цього святкового великоднього столу треба було дочекатися, вистояти службу і почути довгоочікуване "Христос Воскрес!" І ось нарешті священник казав ці слова. І лунала йому багатоголоса відповідь:"Воістину Воскрес!"

      Паска - це світле свято, що символізує відродження, нове життя, і щоб підкреслити святковість, піднесеність відчуттів, які, безумовно, охоплюють кожну віруючу людину, то варто вибрати для оформлення стола теплу кольорову гаму.

   Жовтий - як символ життєвої сили, радості; зелений - уособлення природи і свіжості; червоний - колір кохання, який у Великдень набуває більш глибокого значення, символізучи безмежну любов Ісуса до всіх людей, чиї гріхи він спокутував своєю кров'ю. 

      За легендою у Великдень навіть сонце довіше не заходить, тому в Україні свято Воскресіння називається Великдень.

       У церкву несли паски, крашанки сало, ковбасу, рибу, вино та інше. Після святкової служби всі поспішали додому. Існувало повір'я: чим швидше хазяїн дійде до господи, тим краще буде господарювати. Великодній сніданок починали з молитви. З посмішкою змагалися, чия крашанка найміцніша. Далі їли все, що було освячено в церкві.

     В перший день світлогно свята ходили в гості до хресних, онуки - до бабусь і дідусів. Увійшовши в рідний дім, діти й онуки христосувалися з ріднею, пригощали їх крашанками, паскми, ковбасою, вином.

НЕХАЙ ЧУДО ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ ПОВСЯКЧАС НАДИХАЄ НАС НА ДОБРІ ТА ПРАВЕДНІ СПРАВИ,