ТОБІ, ЧОРНОБИЛЬЦЮ, УКЛІН, 

ЩО ВРЯТУВАВ ВЕСНУ  ВІД ЛИХА

   Вже 29 років років минуло з того часу, як вся країна сумує з приводу чи не найтрагічнішої події в своїй історії - жахливої Чорнобильської катастрофи. Всі ми розуміємо, що наслідки аварії могли б бути значно страшнішими, якби не люди, які ціною власного життя і здоров'я приборкували вогонь атомного лиха.

   Ця трагедія сталася вночі приблизно о 1:23:50 26 квітня 1986 року неподалік старовинного українського містечка Чорнобиля, назавжди залишиться у пам'яті людей як застереження того, що науковий прогрес може приносити й гіркі плоди. Вибух, який стався на Чорнобильській АЕС , повністю зруйнував реактор. будівля енергоблоку частково обвалилася. у різних приміщеннях і на даху почалася пожежа. Згодом залишки активної зони розплавилися. Суміш із розплавленого металу, піску, бектону та чакстиною палива розтеклася попід реакторним приміщенням. У результаті аварії стався викид радіоактивних речовин, у тому числі ізотопів урану, плутонію, йоду, цезію, стронцію. Ситуація погіршувалася ще й тим, що в зруйнованому реакторі продовжувалося виверження продуктів горіння радіоактивних елементів і зараження ними великих територій. Зупинити це виверження реактора вдалося лише до кінця травня 1986 року ціною масового опромінення тисяч ліквідаторів.

   Людство ще не знало екологічної катастрофи таких масштабів. У ці дні вся увага світової громадскості була прикута до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дію радіації. А це 3 мільйона 100 тисяч співвітчизників, серед яких і ті, хто захистив світ від страшної біди ціною свого здоров'я, свого життя.

   Перші частини, що прибули в Чорнобиль, розпланували об'єм роботи по ліквідації. Їх виконували солдати строкової служби, яких згодом замінили військові запасу.

   У липні почалися роботи по будівництву укриття четвертого реактора. Солдати, які "набирали" норму радіації вирушали додому, на заміну їм приходили військові запасу. Працювали цілодобово, віддано, сміливо, із розумінням до поставленого завдання.

   До кінця року укриття практично було збудовано. Зменшився радіаційний фон. Військовими вивозилися радіоактивні відходи, був прибраний "рудий ліс" - так називали сосновий ліс, що загинув.

   у 1987 продовжували знімати покриття даху і накладали нове. В цей час військові перейшли жити в приміщення школи-інтернату та техніфчного училища в Чорнобилі. В місті були вже відкриті магазини, пошта, кінотеатр. Звідси їздили на АЕС.

   Не дивлячись на всі незручності, життя тривало. З концертами в Чорнобиль приїжджали Алла Пугачова, Михайло Мозговий, Ауріка Ротару. Були всі молоді, здорові, не звертали уваги на радіацію.

     Але першими до реактора через кілька секунд за сигналом тривоги прибули пожежники ВПЧ-2, з охорони АЕС на чолі з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню. З цієї миті 23-річний Правик мав у своїх руках всі права пожежника. Всі, крім одного, - права на помилку...

    Адже в цьому залі розміщувалися усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, що від вогню могли перетворитися у біквордів шнур.

    За караулом Правика незабаром прибув і караул із СВПЧ-6 з охорони Прип'яті  лейтенанта Віктора Кібенка.

     У тій обстановці вони могли тимчасово відійти, - до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав,  тому, що вони - воїни, незмінні та довічні бійці з вогнем. Тому що вони дали присягу на вірність народу, в якій говорилося:"Я, кланусь сумлінно і беззеперечно виконувати всі покладені на мене обов'язки, вимоги уставів і наказів, не шкодувати своїх сил, а в разі необхідності й самого життя..."

   І вони ступили у вируюче полум'я, у хмари смертельної радіації. Не за наказом командира, а за законом совісті. Вони кинулися рятувати станцію і людей, не думаючи про своє життя. Вони всі чітко усвідомлювали небезпеку, та як і личить воїнам, зовсім не шкодували себе. 

     Пожежники миттєво поставили автонасоси і під'єднали рукави до сухотрубів. Потім під'їхали з боку машинного залу. Поклали магістральну лінію. Одні піднялися на палаючий дах, інші кинулися до основного осередку пожежі. Та для вирішального удару по вогню потрібно було з'ясувати всю обстановку. І в "розвідку" пішли начальники караулів... Два лейтенанти, четверо бійців пожежних чат прийняли на себе найнищівніший удар, разом зазнали смертельних ран заради тих, хто залишився живим.

   Відтоді сплать вічним сном герої-пожежники на новому підмосковному Микитинському кладовищі. Скромні моголки із зазначеними прізвищами: Правик Володимир Павлович, Кібенок Віктор Миколайович, Тищура Володимир Іванович, Титенок Микола Іванович, Ващук Микола Васильович, Ігнатенко Василь Іванович.

    За подвиг під час ліквідації аварії на ЧАЕС начальникові чати воєнізованої пожежної частини №2 лейтенанту Володимиру Правику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

    Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було повязане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь - ратувати життя і здоров'я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально і морально.

     Не байдужими до Чорнобильської біди стали і великовищани. Це М.Кудря, С. Марченко, В.Котятко, Г.Жердій, В.Видрик, В.Грачов, В.Сокур, В.Макаренкко, П.Видрик, Г.Ткаченко, Г.Матвієнко, Л.Довбуш, П.Гриценко, І.Крочак, В.Федоркін, С.Куц, С.Нагорний, М.Трамбовецький, Л.Вельгун, В.Бондаренко, В. Салов, В.Івашковський, В.Урначов, В.Кондрусьов, В.Зінов'єв, Л.Новіков, М.Сорочан, О.Лисенко, Г.Салов, О.Городецький.
      Другою батьківщиною стала великовисківська земля для сімей Пляшко, Левданських, Булай, Мушин.
     Статистика свідчить:
     Понад 17 тисяч жителів Кіровоградщини постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС, 5053 з них - діти.  893 переселенців із Чорнобильської зони проживають у селах Бутківському Олександрійського району, Несватковому Олександрівського та Голубієвичі Компанієвського району.
      Подякуймо цим людям за самопожертву.
    У цей день, ми схиляємо голови перед тими, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії, дякуючи за мужність і героїзм. Адже завдяки їм ми можемо у спокої та мирі зустрічати новий день.

Це наші земляки-великовищани - Володимир Сокур, Валентин Макаренко, Григорій Матвієнко (внизу) Славій Марченко, Григорій Жердій, Василь Кондрусьов.