Поминальний тиждень:

ДУШІ НЕ НА КЛАДОВИЩІ, А У БОГА

   Минув Великодній тижень. На другий день свята, у понеділок, всі ходили один до одного в гості, особливо часто - діти. При цьому носили "волочільне" (паску, крашанки) Тож і назва цього понеділка - волочильний. Цього дня діти також виголошували великодні вірші про воскресіння Хреста. А парубки неодмінно обливали дівчат водою (старий звичай, як символ очищення).

   Через тиждень після Великодня відбувалися поминки за померлими. Весь тиждень називали "поминальним". Найчастіше до могил приходили в понеділок. Називали його "поминальний понеділок", "красна горка", або "гробки", "могилки" та "бабський великдень".

   За церковною традицією друга неділя після Великодня називається Антипаскою (від грецького "замість Пасхи" - друга, нова Пасха). Вона має ще назву Фоминої (Томиної) неділі. Томина неділя (Проводи) - це Великдень для померлих."Через своє воскресіння Спаситель дає нам упевненість, що наші предки не зникли з буття, а існують у потойбічному світі. Не потребуючи від нас нічого матеріального, вони чекають на наші за них молитви" - кажуть церковнослужителі. І наголошують, що для Бога немає різниці між живими та мертвими. Апостол Павло пише про тих, що відійшли, як про спочилих, тобто заснулих. Тим самим нагадує, що смерть для християн - це лише тимчасова розлука, до всезагального воскресіння, яке має відбутися напередодні другого пришестя Спасителя, Померлі воскреснуть, коли до них повернуться їхні душі. На кладовищі ж їх немає. там є могила, хрест, але душі перебувають в іншому місці: вони з Богом, і тільки через Нього можливий наш із ним зв'язок.

   У Фомину неділю вперше проводять загальну молитву за всіх померлих. І  уривок з Євангелія про апостола Фому, який не вірив у воскресіння Христа доти, доки на власні очі не побачив рани на ногах і руках Спасителя.

    На кладовищі священник править цього дня загальну панахиду. Далі кожен рід запрошує його на могилки своїх предків, щоб відслужити там короткі молебні-панахиди. Перед цим могили обкурюють ладаном.

    На могилах родичів у цей день влаштовують трапези-тризни. Є звичай тричі катати по могилі крашанки, малюючи назримий хрест. На кожній могилі залишають дві крашанки, спеціально випечене печиво, цукерки, запалюють свічку.

   У кого сльози, в кого відчай

Той світ прийме, хоч як гріши,

У хаті, в церкві, у душі.

Чиїсь батьки, сини, кохані

Мовчать усі, аж до древлян...

І наші незагойні рани:

ГУЛАГ, АТО, Афган і голод.

І обеліски тут і там.

Звізди Полин примарні тіні.

 Хто долю дав таку жорстоку?

Хто долю шле таку й понині?

Живим не вмерти допоможе

Цей вернісаж людських облич.

Ніщо так серце не  тривожить,

Як сум вкраїнських кладовищ.

    Цей вірш присвячено всім людям, чиї призвіща на хрестах і пам'ятниках українського походження, в чиїх жилах текла кров нашого змученого, волелюбного народу.