ПИСЬМЕННИК-ЮВІЛЯР
ОЛЕКСАНДР КОВІНЬКА
Сьогодні відзначаємо 115 річний ювілей Ковіньки Олександра Івановича - українського письменника-гумориста.
Народився він 14 січня 1900 року у селі Плоске Полтавської області в родині селянина-бідняка.
Закінчив церковноприходську школу, потім земське двокласне училище. Коли Сашкові було 12 років, то вимушений був іти в найми. Але це не зломило його духу. Трохи згодом, у 1917 році, екстерном склав екзамени за 4 класи гімназії.
Життя не пестило його, Дововдилось працювати і сторожем в сільській аптеці. А згодом служив у міліції в Полтаві.
У період громадянської війни спочатку був у повстанському загоні. У 1918 році був захоплений кайзерівськими окупантами та відданий до воєнно-польового суду. Після звільнення вступив до Червоної Армії. Воював у війську УНР. Війна закінчилась для нього у таборі біля польського містечка Познань. Там він перебував у 1920-1921роках.
Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем сільради. Потім навчався на курсах інструкторів-лекторів, Виступав з лекціями.
В 1926-1928 роках заочно навчався в Полтавському інституті народної освіти.
Друкуватися почав з 1926 році. В цьому йому допоміг Остап Вишня. Перша гумореска "Містки й доріженьки" була надрукована в газеті "Селянська правда".
Потім друкував свої оповідання та фейлетони в газеті ""Більшовик Полтавщини", журналах "Червоний Перець", "Плуг", "Червоний шлях" та інших часописах.
У 1928 році став штатним фельетоністом газети "Більшовик Полтавщини".
6 жовтня 1934 року знову був заарештований органами НКВС у справі "Контрреволюційної боротьбистської організації". А 27-28 березня 1935 року виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР засуджений до 10 років таборів.
Відбував покарання в Магадані. Там працював вибійником, бурильником, гірником, майстром на гірничо-промисловому підприємстві Дальбуду.
У 1947 році звільнений, але без права повернення в Україну. Жив у Якутії. Там у 1950 році знову був заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадану.
4 липня 1956 року судово-слідчу справу було припинено за відсутністю складу злочину.
Після реабілітації повернувся на батьківщину до рідної Полтави.
Згодом був відновлений у рядах Спілки Письменників України.
Написав чимало гумористичних творів.
Помер 25 липня 1985 року. Похований у Полтаві.
Навчався на курсах інструкторів-лекторів,
Закінчив церковноприходську школу, потім земське двокласне училище. Коли Сашкові було 12 років, то вимушений був іти в найми. Але це не зломило його духу. Трохи згодом, у 1917 році, екстерном склав екзамени за 4 класи гімназії.
Життя не пестило його, Дововдилось працювати і сторожем в сільській аптеці. А згодом служив у міліції в Полтаві.
У період громадянської війни спочатку був у повстанському загоні. У 1918 році був захоплений кайзерівськими окупантами та відданий до воєнно-польового суду. Після звільнення вступив до Червоної Армії. Воював у війську УНР. Війна закінчилась для нього у таборі біля польського містечка Познань. Там він перебував у 1920-1921роках.
Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем сільради. Потім навчався на курсах інструкторів-лекторів, Виступав з лекціями.
В 1926-1928 роках заочно навчався в Полтавському інституті народної освіти.
Друкуватися почав з 1926 році. В цьому йому допоміг Остап Вишня. Перша гумореска "Містки й доріженьки" була надрукована в газеті "Селянська правда".
Потім друкував свої оповідання та фейлетони в газеті ""Більшовик Полтавщини", журналах "Червоний Перець", "Плуг", "Червоний шлях" та інших часописах.
У 1928 році став штатним фельетоністом газети "Більшовик Полтавщини".
6 жовтня 1934 року знову був заарештований органами НКВС у справі "Контрреволюційної боротьбистської організації". А 27-28 березня 1935 року виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР засуджений до 10 років таборів.
Відбував покарання в Магадані. Там працював вибійником, бурильником, гірником, майстром на гірничо-промисловому підприємстві Дальбуду.
У 1947 році звільнений, але без права повернення в Україну. Жив у Якутії. Там у 1950 році знову був заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадану.
4 липня 1956 року судово-слідчу справу було припинено за відсутністю складу злочину.
Після реабілітації повернувся на батьківщину до рідної Полтави.
Згодом був відновлений у рядах Спілки Письменників України.
Написав чимало гумористичних творів.
Помер 25 липня 1985 року. Похований у Полтаві.
Навчався на курсах інструкторів-лекторів,
Комментариев нет:
Отправить комментарий