вторник, 10 марта 2015 г.

  ІСТОРІЯ ХВОРОБИ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
   Шевченко вперше звернувся до лікаря з приводу хвороби, що звела його в могилу, 5 грудня 1860 року, тобто за три місяці до смерті. Він без сумніву, був хворий задовго до цього, але ніколи не лікувався і не скаржився друзям. Тому ніяких  систематичних спостережень щодо початку його хвороби в біографічних матеріалах не збереглося.

                                       АНАЛІЗ ЖИТТЯ
   Тарас Григорович Шевченко був четвертою дитиною в сім'ї, а всіх дітей у батьків було восьмеро. Мати Катерина вмерла порівняно молодою, на сороковому році життя, в 1823 році, коли Тарасу було 9 років. Причина її смерті не з'ясована; в біографії поета зазначено лише, "що мати вмерла від хвороби", тобто не від нещасного випадку і не від пологів. Це була, певно, якась хвороба, що виснажила молоду жінку, знесилену частими пологами, нестатками та непосильною роботою. Батько Шевченка також умер молодим, через два роки поісля смерті дружини "від простуди".
   Через тяжкі умови життя Шевченко багато хворів і важко переносив захворювання. Збереглися свідчення про такі його хвороби.
    Навесні 1838 року він був хворим у Петербурзі, очевидно, на черевний тиф, лежав у госпіталі.
      Навесні 1840 року, також у Петербурзі, Шевченко заразився на тиф, доглядаючи свого хворого вчителя, художника К.Брюллова. Це мабуть був висипний тиф і Шевченко важко переніс його.   
    Восени 1840 року в Переяславі Шевченко хворів на тривалу лихоманку, котру біограф Кониський називає "якась тифозна болячка".
     У 1847 році, восени, в Орському засланні, Шевченко хворів на ревматизм. Незабаром після цього його спіткала типова для засланціва хвороба - цинга, або її називали - скорбут.
     У 1859 році поет хворів на малярію. 
     Улітку 1859 року Шевченко поїхав у рідне село Кирилівку, де жили його брат і сестра, щоб побачитись з ними після тривалої розлуки. Сестра не відразу пізнала в змученій, старій людині, що важко дихала, свого брата Тараса.
    Поет Полонський у своїх спогадах зазначає, що "Т.Шевченко в Петербурзі жив на похідну ногу й не мріяв про якийсь комфорт". На початку червня 1858 року Шевченко оселився в маленькій квартирі в  будинку Академії художеств, де й жив до смерті. 
    Ця квартира складалася з двох кімнат, одна з них на нижньому поверсі правила за майстерню, де шевченко займався гравіруванням і  живописом, а також - приймальню для гостей. друга кімната, на антресолях, була його спальнею, їдальнею й кабінатом для літературної роботи. Це дуже маленька, низька й вузька кімната з квадратним вікном, що починалося від самої підлоги. Повітря тут завжди бракувало, до того ж воно було зіпсовано запахом кислот, що їх застосовував художник при гравігуванні. Вологе, темне повітря Петербурга було дуже шкідлививм для хворого Шевченка.
                                    АНАЛІЗ ХВОРОБИ  
    6 грудня 1860 року Шевченко звернувся по медичну допомогу до лікаря Барі. Ознаки тяжкої серцевої хвороби його знайомі помітили ще раніше. Так в березні 1860 року Тарновська писала сину:"Бідолаха Шевченко хворий, і я боюся, чи не водянка в нього в грудях; він не лежить, але пересувається через силу і обличчя набрякле."
   Незадовго перед хворобою Шевченка Тургеньев писав про його зовнішність:"широкоплечий, приземкуватий, кремезний...рухи спокійні, хода статечна, голова майже лиса: високий зморшкуватий лоб, густі вуса, що закривають губи, невеликі сірі очі, погляд яких, здебільшого сумний, коли-не-коли набував ласкавого, майже ніжного виразу супроводжуваного хорошою, доброю усмішкою; голос дещо хриплуватий".
                                    ПЕРЕБІГ ХВОРОБИ 
   Останні роки життя поет почував себе дуже погано. Здоров'я його було зруйноване десятирічною солдатською каторгою. Все частіше давалися взнаки органічний розлад серця і печінки. Шевченко мужньо зносив нестерпний біль. Але муки ставали дедалі тяжчими, почалися приступи стенокардії. У листопаді 1860 року він звернувся до лікарів. У січні і лютому 1861 року поет майже не виходив з дому і наполегливо працював незважаючи на тяжкий стан здоров'я.
     Настав грудень 1860 року. За порадою лікаря Тарас Григорович не виходив із кімнати. Ввечері 6 грудня його відвідав Черненко. Поет був досить у хорошому настрою і казав, що йому значно "краще", він сподівався, що скоро звільниться від "арешту" і вийде на волю. На пораду поберегтися і не виходити він відповів:"Колядувати до куми хоч рачки виповзу".
     І справді, на Різдво Тарас Григорович побував у гостях, і це знову спричинило різке погіршення здоров'я і очевидячки призвело до катастрофи.
      Проте, траплялися дні, коли Тарас Григорович займався гравіюванням і почав писати портрет одної дами.
      У кінці січня його навідав Лєсков, котрий так описує їхнє побачення: "ось пропадаю - сказав Шевченко, - бачите, яка ледащиця з мене зробилася". Він скаржився на біль у грудях і на жорстку задишку. "пропаду, - говорив він і кинув ложку на стіл, з якої щойно проковтнув ліки".  "От якби до весни дотягти! - сказав він після тривалих роздумів. - Та в Україну... Там, може й полегшало б, там може б, ще хоч трошечки подихав".
      Хворого Шевченка весь час навідували друзі. В день народження Шевченкові враз погіршало. Збільшувався набряк легень. Лікарі стверджували безнадійний стан хворого.
     Поету надіслали теплі телеграми з Харкова і Полтави, його відвідали друзі.
  М.Лазаревський був при ньому весь час. Вдень і вночі біля нього чергували слуга М.Лазаревського І Саєнко та академічний служник Т.Єфімов. Майже цілу ніч з 9 на 10 березня Шевченко сидів у ліжку - сильний біль у грудях не давав йому лягти.
   Страждання Шевченка були неймовірні. Він майже не міг розмовляти, щоби вимовити слово, він змушений був затратити останні сили.  тяжкі страждання не виравали з його грудей жодного стогону.
     О 5 годині ранку 10 березня Шевченко відчув деяке полегшання і попросив чаю. Саєнко подав йому скланку чаю з вершками. Поет відчув себе краще й хотів узятися за роботу. Він почав спускатися по сходах у майстерню, але раптом застогнав і впав. Смерт настала миттєво. Тарасу Григоровичу було 47 років.
                                                     ПОХОВАННЯ
     О 5 годині 30 хвилин Шевченка не стало. Викликаний Лазаревським лікар Е.Барі. констатував раптову смерть і написав свідоцтво, зазначивши, що академік Тарас Шевченко був давно уже хворий на органічний розлад печінки і серця. І що "останнім часом розвинулася водяна хвороба, від якої він помер".
    Звістка про смерть Шевченка рознеслася по Петербургу. До Академії мистецтв поспішали друзі, знайомі. Було послано телеграми у Київ, Харків, Одесу, Чернігів, Полтаву та інші міста. В українській, російській та закордонній пресі з'явилися  повідомлення, некрологи. О.Герцен 14.03. 1861 року надрукував у "Колоколе" некролог та замітку, а  Гончаров українською мовою.
     11 березня увечері труну з тілом поета перенесли до академічної церкви. П.Клодт зняв посмертну маску Шевченка, а художники В.Верещагін, М. Дмитрієв-Оренбурзький, П.Ейснер, Л.Жемчужников, М.Микешин і В.Рєзанов змалювали його у труні. Наступного дня сюди зранку до вечора йшли люди, щоб попрощатися з великим сином українського народу, віддати йому останню шану.
      12 березня Петербург ховав Шевченка. Похорон був грандіозним і вилився у справжню політичну маніфестацію. Над труною в академічній церкві виголосили промови В.Білозерський, П.Куліш, М.Костомаров, П.Мокрицький-Таволга, О.Афанасьев-Чужбинський. Ф. Хартахай. Промовці говорили українською, російською та польською мовами. Друзі поета несли відкриту труну до самої могили. на Смоленському кладовищі. В багатолюдній похоронній процесії йшли майже весь університет і Академія мистецтв. Серед учасників похорону були М.Некрасов, Ф.Достоевський, М.Салтиков-щедрін, М.Михайлов, Л.Жемчужников, М.Лесков, І.Панаев, О.Пипін, А Нечипоренко, П.Петровський-Ільєнко та інші.
   Поховали Шевченка з лавровим вінком на чолі, в дубовій труні, яку вставили в дощану скриню, вкриту зсередини свинцем. 58 днів прах поета лежав на Смоленському кладовищі.
    Ще в день смерті Шевченка згідно з його поетичним заповітом зрузі вирішили перевезти прах Шевченка на Україну. Дозвіл було одержано в кінці квітня 1861 року.  Труну викопали із землі, вклали в іншу свинцеву. А поставили її на спеціальні дроги і покрили червоною китайкою.
      На Україну тіло поета супроводили О.Лазаревський, Г.Честахівський.
     Коли прибули до Канева, труну поставили в Успенському соборі, де відбулася багатолюдна панахида. Рідні поета, студенти Київського університету й селяни навколишніх сіл викопали могилу й замурували склеп. За відомостями поліції, що наглядала за похороном, у ньому брало участь близькь 2000 чоловік.
     22 травня о 7 годині вечора Шевченка поховали на Чернечій (тепер Тарасовій горі) поблизу Канева. Над нею насипали високу могилу. Вона стала священним місцем для всіх народів світу.
    
   Тарас Григорович Шевченко набув невиліковну серцеву хворобу в засланні, як наслідок ревматизму, тяжких побутових умов і пригніченого психічного стану. Із заслання він повернувся тяжко хворим, а в Петербурзі жив у несприятливих для серцевого хворого умовах, що прискорило трагічний кінець.
   Але ім'я Шевченка відоме в усьому світі, його безсмертні твори високо цінує все прогресивне людство.   
    

















переніс його.

2 комментария:

  1. спасибо за тихое и вдумчивое изложение я его искал очень долго теперь у меня есть чему радоваться спасибо.

    ОтветитьУдалить
  2. Цікаві факти про життя Шевченка великого письменника

    ОтветитьУдалить