АРТЮР РЕМБО

Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в Шерлевілі, невеличкому містечку на північному сході Франції, й прожив коротке життя - лише тридцять сім років.В семирічномі віці почав писати прозою, а потім і віршами, там здобув і шкільну освіту. Вже підлітком вражав своїх вчителів не тільки надзвичайними успіхами в навчанні, й феноменальною зрілістю розуму.

У серпні 1870 року Рембо залишив Шерлевіль, дістався Парижа, а потім вирушив до Бельгії, де намагався зайнятися журналістикою. за допомогою поліції мати повернула неповнолітнього сина додому. Та Рембо постійно намагається пересуватися, щось шукає. постійне оновлення стає  пафосом його поетичного мислення.

До осені 1870 року Артюр створив понад десять віршів, у яких найбільш відчутна залежність від романтичної традиції. Майже всі вони написані олександрійськми віршем.

Влітку він залишає Шерлевіль. На цей час поет був вже довершеним поетом-сатириком, який мав багатий арсенал іронічних, саркастичних, гротескних барв.

Франко-прусська війна набирала обертів, і свое шістнадцятиріччя поет зустрічає  віршами про війну.

У серпні 1871 року Рембо надсилає свої вірші Верлену, і той, захопившись ними, запрошує поета до Парижа. Там Рембо зближується з Верленом та іншими поетами й вдається до способу життя справжньої богеми.

У лютому 1872 року Рембо повертається додому, але вже у травні знову ж їде до Парижа. Потім здійснює декілька поїздок до Бельгії, Англії, знову до Франції і потім повертається в Бельгію. У липні 1873 року Верлен під час чергової запеклої суперечки двох поетів стріляє в Рембо, ранить його, а сам потрапляє у в'язницю. На початку 1874 року Рембо перебуває в Англії, потім у Німеччині, Італії. Деякий час живе у Шерлевілі, звідки від'їжджає до Австрії і Голландії. Ця нескінченна подорож тягнеться аж до 1880 року, коли поет остаточно залишає Європу. Це десятиріччя злиднів, випадкових заробітків, дивних експерементів. Поет живе, перебуваючи в різних місцях.

13 травня 1871 року він пише листа, в якому заявляє про свій намір створювати нову поезію: "Я хочу бути поетом, і я намагаюся перетворитися на ясновидця... Йдеться про те, щоб досягти невідомого шляхом розладу всіх почуттів...". Прагнення до "ясновидіння" прямо пов'язується Рембо з бунтом, а "розлад почуттів" протиставляється "нормальному" соціальному буттю.

Образ суспільства зовсім зникає з його творів. Останні його твори здаються ніби мандрівними замальовками, зробленими дуже спостережливим поетом під час його поневірянь. 

Продовжуючи поневіряння, Рембо знову й знову шукав себе. До поезії він більше не повертався і незабаром залишив Європу. У 1880 році Рембо дістався до Кіпру, далі - до Єгипту, потім до Адена, доки нарешті опинився в місті Хараре, в Ефіопії, де й перебував майже до кінця свого життя. Останній, африканський етап його шляху, був водночас і останнім актом зречення від поезії і самого себе. Займаючись у Хараре торгівлею, Рембо нікому не розповідав про своє минуле життя. До поезії він так і не повернувся, а те, що ним було написано під час нескінченних мандрувань, позбавлене будь-якої поезії. Листи, які від нього отрмували в Європі, вражають надзвичайною сухістю і діловитістю, абсолютно відсутністю фантазії, уяви та будь-якого ліризму.

На початку 1891 року в поета почалися нестерпні болі у правій нозі. Рембо перевезли до Марселя, ампутували в клініці ногу, і він повернувся до матері. У листопаді того ж року Рембо помер від саркоми, залишивши нам в спадок такі твори: "Коваль", "Венера Анадіомена", "Голосівки", "П'яний корабель", "Останній вірш", "Осяяння", "Крізь пекло" та інші.