ВІН  БУВ  НАРОДНИМ  ПИСЬМЕННИКОМ

13 травня минає 175 років від 

дня народження французького письменника

АЛЬФОНСА  ДОДЕ

    "Він був народним письменником". Так про Альфонса Доде сказав Анатоль Франс. Альфонс Доде народився 13 травня 1840 року у мальовничому містечку Німі. Дитинство провів на батьківській суконній фабриці. То був найщасливіший період його життя. Після революції 1848 року батькові довелося продати фабрику, щоб сплатити борги. Зубожіла сім'я змушена була переїхати до Ліона, де Алфонс із братом Ернестом вступив до ліцею.  Скрутне матеріальне становище батьків не дозволило здібному хлопцеві закінчити ліцей. Уже з п'ятнадцяти років юний Доде змушений був заробляти на прожиття, спочатку у поштовій конторі, потім - на посаді вихователя у провінційній щколі містечка Але. Молодому беззахисному вихователю довелося багато пережити й вистраждати. Він портерпав од лицемірства колег і шкльного керівництва, та ще з нього глузували й кривдили тупоголові школярі, діти багатих.

    Наприкіці 1857 року Ернест запросив брата до себе на роботу в одну з паризьких редакцій.  Альфонс Доде охоче погодився,адже мріяв бути літератором. і хотів спробувати себе на цій царині.

Париж зустрів його холодно, адже там вже було вдосталь таких як і він провінційних літераторів. Незважаючи на матеріальні труднощі, які довгий час переслідували його, він напружено працює. У 1858 році вийшла його поетична збірка "Закохані". Збірка була схвально зустрінута  і йому запропоновано працювати у популярному щотижневику "Фігаро"

    Такий успіх додав молодому письменникові нових сил. Він пише п'єси "Останній кумир" (1862), "Геть з очей - до серця ближче" (1864), "Біла гвоздика" (1865), "Старший брат" (1867), "Жертва" (1869). 

     Перша прозова збірка оповідань "Листи з мого млина" (1866) стала значним кроком на літературному поприщі Доде. В 1868 році Доде видає свою другу книгу - "Малюк. Історія однієї дитини". Написана на основі приємних спогадів свого дитинства.

   У 70-х роках Доде часто зустрічався зі своїми видатними сучасниками - Гюставом Флобером, Емілем Золя, Едмонтом Гонкуром, Гі де Мопасаном. Ці зустрічі справили безпосередній вплив на нього як письменника, адже кожен із цих майстрів слова по-своєму намагався якнайшвидше відтворити французьку дійсність кінця ХІХ сторіччя.

     Саме цей період був самим плідним у творчості Доде. Він написав чимало романів. "Джек" (1876), "Набоб"(1877), "Королі у вигнанні" (1879), "Нума Рестан" (1881), "Євангелістка" (1883), "Сафо" (1884), "Безсмертний" (1888).

    Альфонс Доде  - людина надзвичайної доброти й чуйності - глибоко вболівав за людей, брав близько до серця їхні горе й страждання, хотів бачити лише ті їхні якості, що викликають до них шану та любов. Що більше він ідеалізував дійсність, то гіркішими були його розчарування, які він намагався згладити неподібним гумором, сміхом, у якому можна часом відчути і прихований смуток.

   Своєї вершини гумор Доде досягає в одному з кращих його романів "Незвичайні пригоди Тартарена із Тараскона". Задум цього твору з'явився під час тримісячної подорожі автора до Алжиру, куди він виїжджав підлікуватия. Його супроводжував сорокарічний двоюрідний брат Рейно, пристрастний мандрівник, і фантазер.

   90-ті роки у французькій літературі минули під знаком посилення декадентських настроїв. Позначилися вони й на творчості цього письменника-реаліста. Його останні твори - повість "Роза і Нінетта" (1891), романи "Маленька парафія" (1895), "Опора родини" (опублікована посмертно у 1898 році), Вони свідчать про непозуміння автором тих змін, що відбуваються в політичному житті Франції.

     Останні тринадцять років життя були для Альфонса Доде  надзвичайно тяжкими, він працював над силу. Як людина величезної мужності, він старанно приховував від близьких йому людей свої страждання. Різке загострення хвороби спинного мозку призвело 15 грудня 1897 року до смерті письменника.

   Альфонс Доде зробив досить вагомий внесок у французьку літературу, він по праву посідає почесне місце поряд з О.Бальзаком, Г.флобером, П. Меріме, Гі де Мопасаном, Е. Золя, братами Гонкурами.