ВОЛІ НАРОДНОЇ ДЗВІН

     Історія знає багато жертв в ім'я ідеї, але аналогічної Крутам не було. 

У часи хрестових походів відвойовувати Єрусалим ішли охоплені ентузіазмом діти. Вони гинули зі світлою вірою в Царство небесне і вічне життя. Билися до загину впевнені у своїй перемозі юнаки Греції та Риму.

      А що було у нас, під Крутами? Хто були ті юні завзятці? Чи вірили вони у свої сили? Чого  прагнули гімназисти 6, 7, 8 класів і молоді студенти, що не визнавали війни і смертної кари, засуджували будь-яке насильство, а тим паче - вбивство?

     Коли вдарив останній час молодої України, вони-300 юнаків - пішли проти 13000 більшовиків. Сподівалися засипати своїми тілами повінню прорвану частку. І полягли всі... 

    Чи вони не відали, проти кого йшли?

     7 листорада 1917 року Центральна Рада, виконуючи волю українського народу, проголосила Українську Народну Республіку. А вже через три дні, 10 листопада 1917 року, у Петрограді було прийнято рішення посилати армійські частини для придушення "контрреволюції" на півдні Росії. до контрреволюції віднесли і Центральну Раду, оскільки вона, на думку Раднаркому, мала буржуазний характер. Про це прямо було сказано у зверненні раднаркому від 26 листопада 1917 року. "До всього населення": Буржуазна Центральна Рада Української республіки, що веде баротьбу проти Українських Рад, допомагає Каледіну стягувати війська на Дон, заважає радянській владі спрямовувати необхідні військові сили по землі братерського  українського народу для придушення каледінського заколоту

    Так розпочалася війна радянської Росії із законною владою в Українській Народній Республіці, а фактично - з незалежністю українського народу.

     Раднарком оголосив в Україні стан облоги і зобов'язав місцеві революційні гарнізони 

"діяти з усією рішучістю проти ворогів народу, не чекаючи ніяких вказівок зверху".На виконання наказу Леніна главковерх М.В.Кириленко 16 грудня 1917 року видав  наказ № 80 по армії і флоту про боротьбу з Центральною Радою.  Таким чином, в Україні розгорнулося три революційні армії російських радянських військ. 

     Першою революційною армією командував колишній царський підполковник, лівий есер М.О.Муравйов, який 5 січня 1918 року повідомив з України В.В.Антонову-Овсієнку: "наказав нещадно вирізати всіх захисників місцевої буржуазії".

    17 грудня 1917 року Центральна Рада отримала радіограму від більшовицького Раднаркому з ультимативною вимогою "зректися спроб дезорганізації спільного фронту", "без згоди верховного головнокомандуючого Раднаркому не пропускати жодного війська, що йде в бік Дону й Уралу", "надавати допомогу радянському війську в боротьбі з контрреволюційним повстанням Каледіна", "припинити будь-які спроби роззброювання радянського війська й червоної гвардії в Україні." Великодержавний ультиматум було відхилено. Тоді 30-тисячна більшовицька армія під командуванням Антонова-Овсієнка розпочала проти УНР війну.

    Наприкінці грудня окуповано Харків, Подтаву, Чернігів. 8 січня 1918 року на Чернігівщину проти окупантів вирушила військова школа в кількості 600 чоловік під орудою сотника Носенка.  Разом з іншими вона боронила вузол Бахмач-Конотоп. Безперервні бої тривали до 28 січня.

    А в Києві палицю в колесо національного воза встромляють збільшовизовані робітники військового заводу "Арсенал", піднявши в середині січня заколот проти Центральної Ради. Заколотники були приборкані. та їм на допомогу поспішило сп'яніле від легких перемог шістдесятитисячне військо балтійських та чорноморських моряків. З цією навалою справитися не вдалося.

   Останні дні січня 1918 року, шоб стримати просування до Києва більшовицьких орд, був наспіх сформований і відправлений поїздом до Бахмача допоміжний курінь студентів-січових стрільців під командуванням сотника Омельченка.

  29 січня вдосвіта поїзд із допомогою зупинивсяна станції Крути, де прибулі зустрілися із залишками гайдамаків, що відступали від станції Макашин. Тут зібралось юнкерів, студентів і гімназистів - 250 чоловік, гайдамаків і вільних козаків - 100, на всіх було три гармати сотника семена Лощенка.

  Заметене снігом поле, а на ньому похапцем окопалися юнаки, без штабу, мають по три набої на душу. Зачорніло здалеку: колонами наступали більшовики.Ворог обійшов лінію оборони з обох боків, і праве крило, де були юнкери, змушене було відступати з боєм до своїх вагонів. Ліве, студентсько-гімназійне (точніше, напівдіти, які ще не тримали в руках зброї) відійшло до станції, що вже була в руках ворога. юнаки кинулись у свою першу і останню багнетну атаку - і майже всі загинули. 

  Двадцять сім із них потрапило в полон. спочатку вояки "революційної армії" - колишні царські гвардійці, матроси, московські робітники та звільненіреволюцією злочинці - над ними по-звірячому познущались, а наступного дня розстріляли, заборонивши селянами їх ховати. Перед розстрілом юнаки заспівали "Ще не вмерла Україна".

  Сімох поранених, переплутавши зі своїми, більшовики відправили до Харкова лікуватись. Так вони вціліли і потім розповіли про все.

   Перемога під Крутами відкрила російському війську шлях до Києва. Перша більшовицька окупація столиці України тривала три тижні. Коли армія УНР повернулася, на полі бою зібрано кілька десятків тіл полеглих і перевезено до Києва. 19 березня їх всенародно поховано в братській могилі на аскольдовому кладовищі. На похоронній церемонії виступив із промовою Михайло Грушевський. Він почав її словами античного поета: "Солодко і славно вмерти за Батьківщину" День битви під Крутами - 29 січня - проголошено Днем Скорботи України. Його відзначали а Галичині до 1939 року.

   На Аскольдовій могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів - українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі - український цвіт!

По кривавій по дорозі нам іти у світ.

На кого посміла знятись зрадника рука?

Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн? Боже, покарай!

Понад все вони любили, свій коханий край

Вмерли в Новім Заповіті з славою святих -

На Аскольдовій могилі поховали їх.

   На жаль, після окупації Києва більшовиками могила крутянських героїв у 1919 році була зрівняна з землею. Згодом тут було посаджено парк. Зараз на місці колишньої спільної могили героїв проходить новий асфальтовий шлях, що зветься Парковою вулицею, або як казали, шляхом Козловського. 

    Небагато імен тих героїв зберегла нам історія. Це зокрема, студенти Божко Божинський, Микола Лизогуб, Попович, наш земляк-кіровоградець Володимир Шульгін, гімназист Павло Кольченко, Микола Іванкевич, Липський, Тарнавський, Сококловський. Минуть роки, століття та пам'ять про юнаків-героїв не згине повік. Вона світитеме не тільки українцям, а всім тим, що готові покласти життя своє в ім'я батьківщини.