ЛІТЕРАТУРНА ВІТАЛЬНЯ
СВІТЕ ТИХИЙ, КРАЮ МИЛИЙ, МОЯ УКРАЇНО!
Мета: вчити учнів сприймати поезію Кобзаря серцем і душею;
виховувати любов і шану до талантів України знаних у світі.
Святково прибраний зал, біля портрета Т.Г.Шевченка стоїть стіл, покритий рушником, горять свічки. Діти одягнені в українські костюми, сидять у колі. Лунає пісня "Думи мої".
Бібліотекар.
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринцях Черкаської області. Це великий український поет, художник. Народився у кріпацькій сім'ї.
Читець
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Дивуюсь дивом, і пеячаль
ожватить душу, стане жаль
Мені її, і зажурюся,
і перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла.
Читець
Зацвіла в долині
Червона калина
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зараділа
І зещебетала.
Читець
Якби ви знали, паничі,
Де люди плачуть живучи,
То ви б елегій не творили,
Та марно Бога не хвалили,
На наші сльози сміючись,
За що, не знаю, називають,
Хатину в гаї тихим раєм.
Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози.
Я не знаю, чи є у убога люте зло,
Щоб у тій хаті не жило?
А хату раєм називають.
Бібіліотекар
Безрадісним було дитинство Тарасика: дев'яти літ лишився без матері, зазнав тяжких знущань лихої мачухи. На одинадцятому році втратив батька.
Читець
І золотої й дорогої
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої;
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі.
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в своїй ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки. Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де0небуть прихиливсь,
То оддадуть у москалі.
Читець
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата
А матері вечерять ждуть.
(лунає пісня)
Сім'я вечеря коло хати
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати
так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх,
затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.
Бібліотекар
До всього цікавий, допитливий, він змалку виявив неабияку пристарсть до малювання.
Пан вважав його своїм і міг робити з ним, що захоче: бити , примушувати виконувати тяжку роботу, продавати, міняти на собак.
Читець
Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи то мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
неначе в Бога...
Читець
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою,
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Бібліотекар
У 1829 році "козачок" пана Енгельгардта Тарас виїхав до міста Вільно. У 1831 році прибув до петербурга, де поміщик віддав його працювати до майстерні живописця В.Ширяєва.
Читець
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї,
То одинокому мені
Здається - кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна...,
Аж страх погано.
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди, повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись.
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!...
І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві...
Бібліотекар
В 1837 році Шевченка було викуплено з кріпацтва, після чого він вступив до Академії Мистецтв, став учнем відомого художника Карла Брюлова. А в 1845 році закінчив Академію мистецтв і повернувся в Україну, де вів напружену літературну діяльність.
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
А над самою водоюВерба похилилась...
Зоре моя!
Мій друже, єдиний!
І хто знає, що діється
В нас на Україні?
А я знаю. І розкажу
Тобі, й спать не ляжу.
А ти завтра тихесенько
Богові розкажеш.
Читець
Сонце заходить, гори чорніють,
пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люди, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Бібіліотекар
За революційні твори Шевченка було заслано в солдати в Оренбурзький корпус з забороною писати й малювати.
Читець
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
і, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
і все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові:"Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись"
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять лукавії, і в огні
Її, окраденую збудять...
Ох, не однаково мені.
Бібліотекар
Коли Тарас Григорович був на засланні в далеких степах Казахстану, то дуже тужив за Україною.
Читець
Летим. Дивлюся аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
між ярами над ставами
верби зеленіють,
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібноюросою.
Бібліотекар
На засланні Шесченко малював аквареллю пейзажі, архітектурні пам'[ятники Середньої Азії, писав революційні вірші.
Читець
Я не нездужаю, нівроку
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось.
Болить, болить і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть ти ждеш?
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі -
Вона заснула: цар Микола
Її приспав.
Читець
думи, мої думи мої,
Квіти мої, діти!
Мені, щоб знали ви, не жаль
Моєї долі молодої;
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу.
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі.
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в своїй ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Мені здається, що ніколи
Воно не бачитиме волі,
Святої воленьки. Що так
Даремне, марне пролетять
Його найкращії літа,
Що він не знатиме, де дітись
На сім широкім вольнім світі,
І піде в найми, і колись,
Щоб він не плакав, не журивсь,
Щоб він де0небуть прихиливсь,
То оддадуть у москалі.
Читець
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата
А матері вечерять ждуть.
(лунає пісня)
Сім'я вечеря коло хати
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати
так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх,
затихло все, тільки дівчата
Та соловейко не затих.
Бібліотекар
До всього цікавий, допитливий, він змалку виявив неабияку пристарсть до малювання.
Пан вважав його своїм і міг робити з ним, що захоче: бити , примушувати виконувати тяжку роботу, продавати, міняти на собак.
Читець
Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи то мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
неначе в Бога...
Читець
Тече вода з-під явора
Яром на долину.
Пишається над водою
Червона калина.
Пишається калинонька,
Явір молодіє
А кругом їх верболози
Й лози зеленіють.
Тече вода із-за гаю
Та попід горою,
Хлюпочуться качаточка
Поміж осокою.
А качечка випливає
З качуром за ними,
Ловить ряску, розмовляє
З дітками своїми.
Бібліотекар
У 1829 році "козачок" пана Енгельгардта Тарас виїхав до міста Вільно. У 1831 році прибув до петербурга, де поміщик віддав його працювати до майстерні живописця В.Ширяєва.
Читець
І виріс я на чужині,
І сивію в чужому краї,
То одинокому мені
Здається - кращого немає
Нічого в Бога, як Дніпро
Та наша славная країна...,
Аж страх погано.
У тім хорошому селі:
Чорніше чорної землі
Блукають люди, повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькі хати, повалялись.
Стави бур'яном поросли.
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!...
І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
І не в однім отім селі,
А скрізь на славній Україні
Людей у ярма запрягли
Пани лукаві...
Бібліотекар
В 1837 році Шевченка було викуплено з кріпацтва, після чого він вступив до Академії Мистецтв, став учнем відомого художника Карла Брюлова. А в 1845 році закінчив Академію мистецтв і повернувся в Україну, де вів напружену літературну діяльність.
Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.
Розкажи, як за горою
Сонечко сідає,
Як у Дніпра веселочка
Воду позичає.
Як широка сокорина
А над самою водоюВерба похилилась...
Зоре моя!
Мій друже, єдиний!
І хто знає, що діється
В нас на Україні?
А я знаю. І розкажу
Тобі, й спать не ляжу.
А ти завтра тихесенько
Богові розкажеш.
Читець
Сонце заходить, гори чорніють,
пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люди, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Бібіліотекар
За революційні твори Шевченка було заслано в солдати в Оренбурзький корпус з забороною писати й малювати.
Читець
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині -
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
і, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
і все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій - не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові:"Молись,
Молися, сину, за Вкраїну
Його замучили колись"
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять лукавії, і в огні
Її, окраденую збудять...
Ох, не однаково мені.
Бібліотекар
Коли Тарас Григорович був на засланні в далеких степах Казахстану, то дуже тужив за Україною.
Читець
Летим. Дивлюся аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степи, лани мріють,
між ярами над ставами
верби зеленіють,
Сади рясні похилились,
Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається
Дрібноюросою.
Бібліотекар
На засланні Шесченко малював аквареллю пейзажі, архітектурні пам'[ятники Середньої Азії, писав революційні вірші.
Читець
Я не нездужаю, нівроку
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось.
Болить, болить і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть ти ждеш?
Добра не жди,
Не жди сподіваної волі -
Вона заснула: цар Микола
Її приспав.
Читець
думи, мої думи мої,
Квіти мої, діти!
Комментариев нет:
Отправить комментарий